Відповідальність за духовне та матеріальне життя. Наше завдання навчити людину жити правильно, а не жити за нього – обговорювала та резюмувала Національна рада наставників України та Молдови

Для початку звернемося до Введення до «Бгаката-севи»:

«Говорячи про турботу про відданих, ми маємо на увазі три послідовні характерні риси чи фази цього явища. Ці згадані далі прояви турботи (виділені жирним шрифтом) частково роз’яснюють очевидну суперечність, виражену в питаннях, що природно виникають:

1. Наскільки турбота про людину є її особистою відповідальністю, а наскільки – відповідальністю суспільства та організації (ІСККОН, сім’ї, оточуючих), яке співвідношення та баланс цих двох факторів?
2. Щедро виявляючи всебічну турботу, чи не вирощуватимемо ми нездоровий настрій мирської благодійності?

У відповідь на ці питання ми сформулюємо певні рамки для предмета обговорення, тези, які акцентують важливість відповідальності самої людини та її дотримання дгарми:

1) прийняття повної відповідальності за своє життя;

2) довірче конфіденційне та покірливе звернення за доречною допомогою, коли це необхідно (у настрої гухйам акхйаті прччхаті, довірливо поділяючись потаємним);

3) доречна турбота та допомога по відношенню до інших (у настрої дадаті, безкорисливої пропозиції дарів відданому).

З наведених раніше трьох пунктів перший є основою реалізації наступних двох. Також перший пункт передбачає, що наша допомога не повинна перешкоджати розвитку особи підопічного. Наше завдання полягає не в тому, щоб спробувати вирішити за людину всі її життєві проблеми – це неможливо.

Завдання наставника не в тому, щоби прожити життя підопічного замість нього. У кожної людини своя ґуна-карма та свої неминучі уроки, які вона має пройти, зробивши висновки. Але ми, як наставники, повинні бути поруч, допомагаючи підопічному прожити життя з усіма його випробуваннями у свідомості Крішни, допомагаючи вирости духовно і навчаючи брати відповідальність за себе та своїх близьких, поступово розширювати коло його турботи.

Незважаючи на те, що ці формулювання визначають турботу та допомогу на основі особистої відповідальності та обов’язку, слід пам’ятати про кохання, яке завжди традиційно пронизувало товариство вайшнавів та вносило значну частку тепла та спонтанності у відносини, регульовані обов’язками.

Таким чином, ця сфера діяльності заохочує конструктивний діалог та взаємодію принципів шастр, особистого досвіду, сприйняття та думок відданих».

Отже, можна сказати, що відповідальність за своє духовне і матеріальне життя лежить, перш за все на людині, і в той же час організація, наставники та проповідники є середовищем та стимулом, які створюють умови для людини у прийнятті цієї відповідальності.

Шріла Прабгупада наводив приклад чоловіка та дружини. І чоловік, і дружина мають бути здатними до зачаття, тоді дитина з’явиться. Це взаємна відповідальність – 50 на 50.

Відповідно до цього розуміння ми проповідуємо своїм підопічним, що вони мають виявляти ініціативу у відносинах. Наставникам ми також проповідуємо, що, перш за все, вони повинні бути ініціаторами у турботі та увазі щодо підопічних. Тоді ці дві лінії доповнять одна одну.

Відповідальність товариства та організації

1. Відповідальність організації – вирощувати лідерів із чистою вірою, які могли б нести у суспільство цінності на основі настанов Шріли Прабгупади та проповідувати правильне розуміння турботи про відданих.
2. Турбота про відданих, перш за все, полягає у турботі про віру людини в чистоту відданого служіння.
3. Організація повинна формувати бачення того, як дбати про відданих у довгостроковій перспективі. Важливо, щоб людина до кінця свого життя відчувала, що вона потрібна товариству відданих.
4. Важливо, щоб наставник був активним початком, виявляючи ініціативу у відносинах, і не чекаючи поки підопічний «дозріє» сам. На підтвердження цього можна згадати, що Шріла Прабгупада якось сказав: «Я створив ваше благочестя».

Потрібно допомогти підопічному вирости, навчити його діяти та мислити правильно. Наставник повинен працювати на випередження, надихати і допомагати, але при цьому не намагатися прожити його життя за нього та не спонукати підопічного ставати yes’меном, займаючись мікроменеджментом його життя.

5. Наставнику необхідно заслужити довіру з боку підопічного. Для цього потрібно налагодити комунікацію на різних рівнях емоційному та фізичному, а також духовному.
   Часто людина вибирає ту конфесію, яка найбільше відповідає її матеріальним та емоційним запитам, і згодом вона стає зрілою і переконаною відданою.
6. Наставнику потрібно дбати про підопічного, а не контролювати його, не пригнічуючи його свободу та ініціативність. Наше завдання – прив’язати підопічного не до себе, а до Крішни, Шріли Прабхупади, духовного вчителя.
7. Буває так, що наставник приділяє багато уваги підопічному, а той не готовий змінюватись та приймати відповідальність за своє життя. Краще направити зусилля таким чином: більше енергії та уваги ми віддаємо тим, хто готовий це засвоювати. Важливо подбати про те, щоб у підопічних розвивалися також горизонтальні зв’язки, дружба у свідомості Крішни, і це полегшить і зробить служіння наставника ефективнішим.
8. Наставник має бути прикладом відповідального життя у свідомості Крішни. Приклад – це не найкращий засіб навчання, а єдиний.
9. Наставник може висловити свою думку, однак потрібно дозволити підопічному прийняти своє рішення з приводу життєво важливих питань (чи робити щеплення чи ні; народжувати вдома чи в пологовому будинку тощо), тим більше якщо ці рішення торкаються близьких та родичів підопічного

Відповідальність підопічного

1. Прийняття повної відповідальності за своє життя.
2. Смиренне звернення за доречною допомогою, коли це необхідно (у настрої гухйам акхйаті причхаті, довірливо поділяючись потаємним).
3. Прийняття відповідальності передбачає – прийняття зобов’язань та дії, спрямовані на вирощування у собі бгакті та духовної культури.
4. Підопічний повинен розуміти: якою є його мета, навіщо він прийшов до ІСККОН і що духовне життя, перш за все, – його нагальна потреба.