Там, де є відносини, «мертвий» ритуал стає живим та чистим

«Наше служіння буде ефективним, коли є відносини – не просто ділові, але товариські, дружні і неформальні, без домішки експлуататорського підходу. Віданні – не просто ресурс, вони – дорогі слуги Господа. Тому менеджер має бути не просто менеджером, а, в першу чергу, слугою слуги. Віддані це відчувають і починають включатися в процес, щоб створювати, підтримувати та зміцнювати цей настрій» – розповідає головний пуджарі Ананта Васудев дас. Про те, як наповнювати форму змістом, Вайшнава Сева дізнавався в Дніпровській ятрі.

В книзі «Бгаката-сева» турбота про відданих описана як здатність змінити своє бачення (парадигму). Змога переоцінити свій настрій у відданому служінні та обернути прагматичний, надто пристрасний, орієнтований на зовнішні плоди підхід на більш збалансований з духовної точки зору. Розвинути розуміння себе, як слуги слуги Господа.

Війна стала тією тригерною точкою, яка змусила багатьох відданих переосмислити свої пріоритети та відношення до багатьох речей. Це стало помітним в служінні та відобразилось на житті багатьох ятр. Дніпровський храм не став виключенням. 

Ананта Васудев, як головний пуджарі, розповів: «Пуджа – найбільший департамент, куди входять різні піддепартаменти: пуджарі, помічники, кухня Божеств, маліні, флористи вівтаря, швейний цех, сад туласі. Все зосереджено навколо Божеств. В служінні задіяно більше сотні людей. За багато років у нашому храмі сформувалися традиції, є культура поклоніння Божествам. Але зараз у нас з’явилась можливість вивести це на ще більш високий рівень. І цей рівень – через відносини департаментів і відданих всередині департаментів. Ми підійшли до того моменту, коли це можливо реалізувати. Раніше департамент функціонував в такому режимі, що було не до відносин: більше схоже на п’ятирічки чи комсомольське будівництво, де треба було показати певний результат. А це не сприяє встановленню відносин, в тому числі й з Божествами».   

Наразі розпочались процеси, що сприяють створити середовище, де у відданих є можливість служити за покликом серця, не відчуваючи, що їхнє служіння – це повинність. Так, із впровадженням комендантської години вечірню службу зробили на годину раніше, щоб вайшнави могли вчасно повертатись додому. Багатьох довозили. Відданні почали більше взаємодіяти один з одним. Прабгу Ананта Васудев тоді складав графіки служіння і дуже близько й тепло познайомився з усіма пуджарі.

Від’їзд, а потім повернення Божеств також сильно вплинули на настрій. З початком війни департамент втратив 17 браманів, пуджарі з другою ініціацією. Відновити служіння здавалось не простою задачею, але хтось приїхав, хтось зробив рішучий крок і отримав другу посвяту. Віддані згуртувалися для служіння Божествам.

«Ще одним позитивним досягненням – є зустрічі департаменту. Зараз вони значимі та багатолюдні. На них ми вчимось чути, бачити, відчувати серця один одного. Та розуміти, що вклад  кожного вагомий і ми робимо одну спільну справу. Вважається, що пуджарі – це еліта, і часто ця “еліта” не помічає, що вони просто провідники. Вони збирають всі вершки, тому що для них все підготував квітковий департамент, кухарі, помічники. А вони прийшли й запропонували це Господу» – продовжує розповідати Аната Васудев.

«Ми хочемо щоб це була справжня Санга – там, де є спілкування відданих і воно відбувається навколо Крішни. В санзі є вагончики, які їдуть, виконуючи певну роль. А є локомотиви – рухають всю сангу в певному напрямку. Також ще є хранителі Санги, котрі можуть не виконувати якусь зовнішню діяльність, але знають, як має бути. У них є смак і вони можуть його передавати. І традиції ( культура) існують завдяки тому, що їх передають хранителі Санги. Це запорука збереження традицій. Цей смак його треба просто передавати відданим.

Приклад: Яшода Кумар прабгу, президент храму. Він пуджарив, але брав тільки невеликі частинки. А основний блок, де пропонується 16 упачар, він не проводив. І три роки медитував, щоб до цього підійти. Коли більшість роз’їхались, виникло надзвичайне становище. Всі, хто міг, включався в служіння, храмові мешканці в тому числі. Яшода Кумар навчився пропонувати 16 упачар. В результаті прабгу отримав такий смак, що цей смак в якійсь мірі став рухати ним. А оскільки він лідер – президент храму, є можливість транслювати цей смак іншим. Це був один із чинників, чому поклоніння Божествам у нашому храмі збереглося та відновилося навіть у більшій мірі, ніж було. Один відданий, у якого є смак, здатен передавати і заряджати десятки інших. Він один з «локомотивів» і «хранителів» Санги.

Завдяки його турботі Божества та пуджарський департамент поступово стають в центр життя громади. Адже можна приходити до храму й займатися своїми справами, не помічаючи, що Божества – ось Вони, і  ми прийшли до них, і їм треба віддати шану, і цим Божествам служать якійсь віддані, а я не служу їм… Віддані стали більше помічати й цінувати один одного».

Схожі тенденції проявилися і в департаменті маліні, який займається виготовленням гірлянд – про нього нам розповіла старша маліні Юваті Расарані Деві Дасі.

«Коли я прийшла 5 років тому,було складно новій, недосвідченій людині влитися в колектив, не все було гладко. Те, що ми маємо зараз, це результат відносин. З початку війни департамент Маліні оновився майже на 100%. Нові умови змогли змістити акценти. Раніше головним було виконати поставлені задачі. В рутині організаційних моментів мало приділялося стосункам. Пам’ятаю, якось дуже скрупульозно обговорювали, як мали лежати квіти в коробці – шахівницею (тоді вони краще зберігаються) чи лініями. При цьому графік плетіння гірлянд складався просто по списку, не цікавлячись, кому коли підходить і хто скільки хоче служити. Так при зовнішній організації часто губилася суть.

Зараз моє основне правило – це особистий підхід до кожного та спілкування.  Я всіх знаю в обличчя, навіть якщо хтось робить одну маленьку гірлянду на тиждень. Коли потрібна заміна, то особисто телефоную і пишу. Кожен служить згідно своїх можливостей, а не певного плану. Нічого не треба нав’язувати. Любе, навіть найменше служіння має йти від серця, такий собі внутрішній порив без нав’язування ззовні. Якщо людина хоче і може робити тільки одну гірляндочку, то й на цьому спасибі. Таким чином, немає експлуатації, віддані натхненні та не вигоряють. Якщо хтось хоче зробити ще щось додатково – велике спасибі. При цьому слідкую, щоб відданні не брали надміру. Тоді в колективі нема скарг на втому і панує атмосфера задоволення від служіння.

Викорінюється дефіцитне мислення – оці квіти в першу чергу, інші в другу. Маліні вільні творчо підходити та обирати, з яких пелюсток вони роблять гірлянди. Окрім того, віданні почали більше співпрацювати. Пуджарі та маліні зв’язуються особисто між собою й узгоджують нюанси, щоб створити завершений образ вівтаря та максимально передати красу Божеств.

Згадую – було  страшно, коли Божества планували повертатися. Нас було 15. А щоб виготовляти усі гірлянді, потрібно 35 осіб на тиждень. Своїми страхами я поділилась з президентом храму Яшода Кумаром і він  проявив неймовірну активність у вирішенні питання. Навіть особисто допомагав знімати проморолик департаменту, і при кожній нагоді озвучував наші потреби. Тож в якийсь момент люди проявилися. Але сформувати команду мало, ще необхідно підтримувати. Особливо колектив матаджі,  який чутливий до зовнішніх факторів. Така підтримка реалізується тільки через спілкування, коли цікавишся справами відданих та культивуєш почуття вдячності за кожне служіння. Департамент маліні справді чарівний. Щоразу, коли плетеш гірлянди, – це маленьке диво. Коли із звичайних квітів виходять витвори мистецтв.».

 

В час, коли все особливо похмуре й обтяжливе, образ прикрашеного вівтаря з квітів, усміхнені Божества, що задоволені служінням відданих, здатні передати відчуття щастя духовного світу. В такі моменти стає ясно, що ІСККОН виконує ту функцію, для якої його створював Шріла Прабгупада, а саме – об’єднати та направити зусилля відданих.