«Ми використовуємо будь-яку можливість бути натхненними в свідомості Крішни…»

Особливі риси та тонкощі практики в маленьких містах. Вайшнава Сева навідався до ізмаїльської ятри.

Перше, що варто зазначити: Ізмаїл – містечко Одеської області чисельністю 80 тисяч. Тут живуть та практикують близько 30 вайшнавів. Якщо порівняти його з містами аналогічних розмірів, це високий показник. Приїжджі відмічають, що в місті панує особлива атмосфера, яка мотивує до духовних пошуків.

І попри відсутність храму є велике бажання служити, тож віддані часто збираються разом.

«Коли віддані приходять до тебе додому, то весь простір очищується, і дім ніби стає проекцією Вайкунтхи. Дуже цінною є можливість запросити до себе вайшнавів, а вони проливають милість, коли приходять. У нашій ятрі більшість – сімейні люди з дітьми та типовими матеріальними клопотами, тому буває достатньо складно зібратися разом. Попри це віддані проводять спільні читання, катху, оспівування святих імен (кіртан). Це те, що нас надихає і підтримує. Ми використовуємо будь-яку можливість бути натхненними, бути разом та підтримувати ентузіазм один одного», – говорить Омкара Вріндавані Деві Дасі.

Розвиток ізмаїльської ятри (принаймні останні 20 років) тісно пов’язаний з іменами прабгу Пуньяда та матаджі Калакелі. Завдяки їхній активній діяльності ятра поповнювалася новими відданими, вони організовували різноманітні проповідницькі програми, запрошували духовних вчителів.
Родина прабгу Ананди Вріндавана та матаджі Омкари Вріндавані – одна з тих, що познайомилися й долучилися до руху саме завдяки цим старшим відданим. І зараз вони так само активно розвивають спільноту вайшнавів – їхній будинок щотижня відкритий для відданих, які збираються тут для крішна-катхи.

Загалом з початку війни кількість нама-хатт збільшилася, і особливо, коли в місті певний час перебували віддані з Миколаєва, Києва, Одеси. Віддані бажали максимально скористатися можливістю спілкування зі старшими вайшнавами, тому збирались дуже часто.
Як розповів Адвайта Рупа Дас: «Наші зустрічі один раз на тиждень – це 100%, два рази – це як добрий день, а три рази – це коли свята, дні народження або приїзд старших вайшнавів з інших міст». Сам прабгу з дружиною Оленою є активними учасниками ятри, вони  також систематично приймають гостей. Частіше за все саме тут проходять маленькі кіртан-мели. Окрім того Адвайта Рупа – знаний майстер вайшнавських інструментів.

«Для такого маленького містечка, як Ізмаїл, це абсолютна необхідність – підтримування духа відданості, перебування в товаристві таких самих осіб, що прагнуть розвинути в собі чисте служіння, нагадують собі про головне. В нас активно проявляється дух «боротьби за Крішну в своєму серці та житті загалом». Кожен є повноцінною особистістю, яка робить свій внесок у вайшнавські зустрічі. Співпраця відбувається дуже тісно, бо є конкретна кількість відданих, з ними потрібно весь час спілкуватися, будувати відносини, взаємодіяти. В малих містах цього більше, ніж у великих, це проявлено гостріше, бо нема варіантів: піти туди чи сюди, служити з тими чи іншими або ж взагалі відсторонитися. У нас віддані щодня нагадують собі про повернення до Крішни разом з іншими відданими у спільному служінні, і це дуже концентровано. При тому, що у всіх є родини. Я згадую історію, як Шріла Прабгупада відправляв три пари у Лондон… Тобто гріхастхи мають проповідувати, щоб залишатися стабільними у практиці. Прабгупада часто говорив про важливість гріхастха-ашраму для розвитку ІСККОН, бо саме вони можуть ефективно проповідувати. Це одна з особливостей нашої ятри», – поділилася своїми думками матаджі Надія Ткаченко.

Війна, як і всюди, внесла корективи в життя відданих. І попри значні виклики ще більше об’єднала спільноту.

Омкара Вріндавані Дасі згадує: «Певний час, протягом кількох місяців, у нас було дуже активно – такий собі безперервний марафон вайшнава-санги. Потім почалася «Їжа Життя». Пуньяда прабгу почав служити і практично уся ятра приймала в цьому участь. Хтось робив закупи, хтось готував, інші роздавали. Кожен в міру своїх сил і можливостей був задіяний. «Їжа Життя» годувала евакуйованих дітей – готували сніданок, обід, вечерю. Потім, коли зникла потреба, проект завершили.

Також певний час в нас проживали віддані із Миколаєва – родина Лілакірті матаджі і Девататми прабгу. Вони проводили навчальні проекти, викладали вайшнавський етикет, організували навчання гри на караталах.  Ще один миколаївський вайшнав – Агнівеша прабгу – провів «Учнівство в ІСККОН». Також хочеться згадати особливий дух служіння, котрий продемонстрували Враджгопал прабгу та матаджі Враджа Гопіка з Києва – кіртан від прабгу й театр тіней від матаджі залишили особливе враження та емоції.

Проходять в нас і жіночі програми, та хоча вони не регулярні, ми намагаємось збиратися з матаджі – читати, співати. Іноді проводимо кулінарні зустрічі – діти дуже люблять приймати участь в таких програмах та завжди дуже натхненні».

А ще з Одеси часто приїжджає старший відданий, один з керівників Одеського храму – Дамаюта Дас. Він родом з Ізмаїлу, тож всіляко підтримує тутешніх вайшнавів та проявляє особливу турботу. Для багатьох це дуже цінне спілкування з глибокими особистими відносинами. Програми з його участю наповнюються різними конкурсами, загадками, смішними історіями та неймовірним кіртаном. Періодично з ним також приїжджають одеські брахмачарі, котрі займаються санкіртаною та проводять харінами.

Тож є нові люди, котрим цей рух відгукнувся, але їх, на жаль, поки небагато. Віддані планують й надалі розвивати проповідницькі заходи – зокрема медитують на просторе приміщення, де б могли організовувати повноцінні недільні програми.
Поки ж зусилля спрямовані на те, щоб підтримувати існуючі нама-хатти, бо в атмосфері постійного кіртана й катхи серця відданих розкриваються, наповнюються любов’ю один до одного та до Крішни.