Сім’я Шріли Прабгупади не має кордонів! Як живуть українські вайшнави в еміграції…

З початку війни сотням відданих прийшлось покинути свої домівки. Хтось перебрався на захід країни у відносно безпечні місця, а хтось емігрував за кордон.

Кажуть, в кожному горі знайдуться свої позитивні моменти. Попри складні обставини відданні залишаються вірні руху Харе Крішна. Опинившись в нових місцях, вони шукають спільноту вайшнавів. Активно долучаються до процесу служіння та місцевих програм (Ратха-ятри, харінами, недільні святкування).

В багатьох ятрах світу присутність українських відданих стала помітною та відчутною. Одна з причин – це рівень та високі стандарти наших вайшнавів.

Окрім того віддані гуртуються. Навіть є спроби організовувати українські нама-хатти. Більше стали комунікувати через інтернет. А в соціальних групах постійно діляться світлинами місцевих Божеств. Такий собі калейдоскоп Божественних даршанів з усієї Європи.

Декотрі, хто виїхав, планують залишитися в іншій країні. Проте більшість з нетерпінням чекають, коли зможуть повернутися. В свою чергу, на лекціях Ач’юта Прія прабгу наголошував, що, де б не опинилися відданні, вони мають підтримувати зв’язок зі своїми ятрами і медитувати на мир та повернення.

«Вайшнава Сева» поспілкувалася з українськими відданими, що перебувають у різних країнах Європи. Історії декотрих представляємо Вам.

Матаджі Анандіні Пурна Деві Дасі з Дніпра. Разом з дітьми (син Раса Радж 12 років та Лаліта Сакхі 11 років) у березні виїхала з міста. По милості відданих і Господа вони потрапили в храм «Вілла Вріндавана» – це біля Флоренції (Італія).

«Те, як віддані служили  день і ніч, просто вражало. Ми їхали через Угорщину, Австрію, Італію і всюди про нас дуже турбувалися. Склалося враження, що всю дорогу нас Господь просто передавав з одних рук відданих до інших. Всюди зустрічали, годували, давали нічліг. На Віллі розмістилося 12 відданих з Дніпра та Харкова. До нас проявили особливу турботу: возили, допомагали з документами, одягали, взували. Дітей буквально задарували подарунками, постійно хтось щось приносить. Всі дуже щирі, відкриті, радісні.

Відповідно ми (українські віддані) з радістю включилися в процес. Місцеві дуже оцінили рівень українських вайшнавів. Навіть наші діти виявили бажання служити. Вони долучилися до прибирання храму. А також, наприклад, мій син ще пуджарить для Шріли Прабгупади (їх цього навчали в гуру-кулі).

Загалом кожен старається служити найкращим чином. При цьому немає сильного мовного бар’єру. Вайшнавська термінологія  допомагає порозумітися. Також серед відданих немає яскравої відмінності культур. Бо у вайшнавів одна культура. Основним інсайтом (реалізацією) за весь цей час – стало відчуття «вайшнавської сім’ї». Сім’я Шріли Прабгупади – це не тільки теорія, а й практика. В кожній країни у тебе є рідня. І це чудове відчуття» – з усмішкою розповідає матаджі Анандіні.  

Анандіні Пурна Деві Дасі – помічник пуджарі. А також на свята готує маха-торти. Говорить, що навантаження досить велике, особливо в літній сезон. Зазвичай сюди запрошують волонтерів. Адже тутешніх мало, а стандарт «Радга-Крішна». Тут 3 алтаря з Божествами Шрі Шрі Радга Враджасундара, Шрі Джаганнатха Баладева Субхадра, та Шрі Шрі Гаура Нітай. Цьогоріч їм активно служили українці.

Це дуже популярне місце. На Віллі постійно проходять ретрити, зустрічі, тематичні зібрання. Приїздить багато знакових гостей. Цього літа сюди приїжджав ЙС Радханатха Свамі. Загалом, «Вілла Вріндавана» – це не просто храм. Можна сказати, половина «Вілли» це музей, адже тут знаходяться багато оригінальних картин до книг Шріли Прабгупади.

Взимку в храмі проживають тільки 10 відданих. Отеплення відсутнє, тому залишаються тільки аскети. З приходом холодів сім’я планує повертатись до України.

Про те, як живуть емігровані вайшнави в м.Гамбурзі (Німеччина), нам розповіла Марія Дем’яник з Ужгорода. Сюди дівчина разом з подругою з Одеси потрапила відносно нещодавно – після Польського туру.

«Ятра цікава, інтернаціональна –  віддані з Індії, України, Казахстану, Росії, Молдови, Іспанії, Італії, Нігерії та, звичайно, німці, проте місцевих не так багато. Президент храму Джай Гаура прабгу – учень Шріли Прабгупади. Віце-президент, також учень Шріли Прабгупади, Вадьянатха прабгу (рідний брат Шачінандана Махараджа). Також є старші віданні – Вішакха матаджи, Васудева прабгу. Вони є стрижнем ятри, прикладом для наступних поколінь, не дивлячись на вік активно, займаються служінням, проповіддю та адмініструванням.

Наразі ми живемо в храмі. Нашим пріоритетом у виборі, де зупинитися, було можливість бути з відданими, спілкуватися, дружити, займатися служінням. Це одна з причин, чому ми обрали саме Гамбург. Все склалося ніби пазл – ми хотіли діяльності у Свідомості Крішни, а в ятрі є потреба в бажаючих служити.

Маю служіння на кухні (помічником), граю на караталах, допомагаю з квітами. Зараз нам дозволили допомагати пуджарі та організували міні-курс поклоніння Божествам. Місцеві стандарти вимагають: 16 кругів, 4 принципи, певні правила чистоти. Роблю все, що можу, щиро від серця. В мене є бажання вчитися пуджарити, і Господь надав таку можливість.  

На недільну програму збирається 30-40 вайшнавів. Лекція німецькою, також перекладають російською та англійською. Особливо здружилися з матаджами з Кривого Рогу, Одеси, Маріуполя та місцевими відданими, які вже давно переїхали сюди. Взагалі більшість українських відданих планують повертатися. Сумують за домом, рідними ятрами, Божествами» – розповіла матаджі Марія.

Захопливою подорожжю багатьма країнами Європи з нами поділилася матаджі з Харківської ятри Шрі Падміні. Разом з 16-річною дочкою Ананда та восьмилітньою Саті покинули небезпечну зону практично одразу. «Наш Маршрут був таким Харків – Львів –  Варшава (Польща) – Копенгаген (Данія) – ферма «Альмвікі» (Швеція), – ферма «Каруна Бгаван» (Шотландія).

Загалом, тиждень у Варшаві, тиждень у Данії, 4 місяці у Швеції і по сьогодні у Шотландії.

Спочатку ми направилися в Данію. Поки доїхали, місць уже не було. Тоді нам порекомендували поїхати в Швецію. Там ми зупинилися на фермі «Альмвік» (50 км від Стокгольма) і прожили 4 місяці.

В «Альмвік» мене дуже вразив прабгу Аріштаха. Він учень Шріли Прабхупади, більше 50 років практикує свідомість Крішни. Ми разом служили – я готувала прасад, а він пропонував Божествам Панчататви.  Хоч ми й не спілкувалися та, просто дивлячись, було розуміння, що ця людина володіє дуже високими якостями та має повний контроль розуму. Бути в колі таких вайшнавів велика милість. А також приходять одкровення, скільки ще потрібно над собою працювати, щоб позбутись своїх анартх.

Далі ми полетіли в Шотландію і по сьогодні знаходимось на фермі «Каруна Бгаван». Храм розташований в селі (хоча, по нашим міркам, більше схоже на містечко) 50 км від Глазго. У всій Шотландії це найбільший вайшнавський центр. На свята всі їдуть сюди. Тут живуть великі Божества Шрі Шрі Кхода Нітай Маяпура Шачі. Також ще є неймовірне мурті Туласі Деві.

Хоч це і називають фермою, та поки єдині тварин, що тут проживають, – це 2 альпаки Баларам і Гаура – з їх шерсті у Шріли Прабгупади взуття.

Загалом при храмі живуть 10  українських вайшнавів. А на недільні програми приїжджає ще стільки ж. До слова, наші відданні розповіли про українські ферми та систему захисту корів. І керівництво ферми вирішило закупити в Україні річний запас ахімса-ґгі. 

Також ми мали змогу відвідати багатотисячну Радха-ятру в Лондоні та побувати у відомому храмі «Бхактіведанта Менорі» (це храм, який подарував Джордж Гарісон).

Взагалі, моя мама в шоці, як я можу так їздити і всюди у мене є знайомі. Я ж нікуди ніколи не виїжджала з України, няньчилася з дітьми. А тут таке… Мама стала по іншому сприймати кришнаїтів.

В місцях, котрі ми відвідали, мене особливо порадували наявність дитячих кімнат з іграшками та у вільному доступі бібліотека книг Шріли Прабгупади. А також можна побачити оригінальні картини, зображення котрі зустрічаються в Шрімад Бхагаватам.

Також часто у храмах дозволяють зупинятися та проживати з дітьми. І це доволі зручно. Діти сплять, а я могла піти на служіння.

Варто зазначити, що всюди є багато можливостей служити. Практично в кожному храмі дефіцит пуджарі і стандарти простіші (стосується тих храмів, що відвідала матаджі ред.). Наприклад, гірлянди роблять тільки в сезон із власних квітів, кількість страв менша. Більше акцент на внутрішній роботі, ніж на зовнішніх проявах. Простота у всьому.

Дивним для мене виявилось те, що у всіх містах, де ми були, матаджі не  так активно танцюють, як це звикли робити ми (тобто синхронно, лініями), тут більше кожен сам по собі або просто стоять осторонь.

В кожній общині ми  зустрічали доброзичливих, щирих відданих. Але на  даний момент я бачу себе тільки в Україні, тож після війни плануємо повертатися» – розповіла матаджі Шрі Падміні.

Ще одна община, про яку хочеться згадати і яка радо відкрила свої двері українським відданим, це  «Радганеш» Храм Шрі  Шрі Радга Гопінатха в Бельгії. Це справжня середньовічна фортеця, має статус історичної пам’ятки й охороняється державою. Також вважають, що це один з найгарніших храмів ІСККОН в Європі.Популярне та відвідуване місце десятками туристів щодня.

Про тамтешні особливості проживання нам розповіла матаджі Туласі Прія Деві Дасі з Дніпра.

«В «Радганеші» я вже 4 місяці. В храмі також зупинилися  близько десяти українських вайшнавів. Місцина дуже красива – архітектура, природа, корови та сусідські коні – все створює особливу атмосферу. Сюди часто приїжджають різні духовні вчителі. Я рада, що потрапила сюди. Все, про що мріялось, збулося. Єдина не зручність – мовний бар’єр. Це французька зона (є ще нідерландська та німецька).

В храмі перебувають тільки самотні вайшнави, бо для сімейних не передбачені приміщення. Тут дуже високий стандарт поклоніння. Божествам готують та пуджарять тільки віддані з двома ініціаціями. Я займаюся пуджою та роблю гірлянди.

Служіння в «Радганеші» багато, адже при храмі є теплиці, де вирощують власну розсаду, також на утримані дві корови та 3 бики, розпочалось ще будівництво великого прасада-холу.

Відношення між місцевими вайшнавами прості й сердечні, відсутній фанатизм. Турбота про відданих проявляється в найменших деталях. Наприклад, є кухня Божеств, загальна велика і маленька кухня з продуктами, де при потребі будь-хто може собі щось приготувати.

«Радганеш» справжня резиденція Шріматі Радхарані, тут дуже відчувається її турбота і милість».

Кадамба-мала Деві Дасі  з Херсона. Переїхала у квітні спочатку в Тернопіль, Суми, а згодом їй запропонували послужити в Будапешті гуру-махараджу – Шиварама Свамі. Обставини складались самі собою найкращим чином.

«Я та ще 6 українських вайшнавів проживаємо в Будапештському храмі – брахмачаріні-ашрам. Є ще віддані, котрим надали притулок на фермі. Серед наших наладжуємо спілкування, ніхто не жив раніше в ашрамі, ми пристосовуємось –  стараємось служити, турбуватися один про одного. В цілому харчування хороше, умови також. Тут високі стандарти і багато служіння. Проте українців ніхто не змушує служити більше, ніж можеш, (до речі, угорські відданні займаються служінням 7 годин на день). Всі дуже лояльні. Батьківська турбота відчувається у всьому. Керівництво щомісяця зустрічається з українськими вайшнавами і запитує, в кого які потреби, плани, бажання, кого що хвилює. Ми тут знаходимось у вільному режимі.

Це при тому, що для місцевих це також шок і випробування їх терпіння. До нас проявляють багато співчуття та на багато нюансів закривають очі. Вчимося співпрацювати, не дивлячись на різний настрій (бхаву). Ми більш сердечні, як то кажуть «один за одного», часто керуємось емоціями, проявляючи спонтанну любов, а серед угорських відданих більше проявлений настрій виконання строгої дхарми, слідування обов’язку. У них добре налагоджене співробітництво. Це хороша можливість вчитися один в одного,  взаємодоповнювати й тим самим покращувати наше спільне служіння в місії Шріли Прабгупади.

Взагалі мене та, думаю, багатьох українських вайшнавів поставили в умови, коли потрібно особливо проявляти співпрацю, терпіння, прощення, співчуття. В теперішній ситуації відбувається значна трансформація серця, йде сильне очищення. Приходить глибоке розуміння, все, що посилає Господь, має вищу мету. Ми маємо навчитися «Великому серцю», думати не про себе, а про інших, підтримувати, піклуватися про відданих. Тут для цього є всі передумови. Варто сказати, що щире піклування про нас  та духовна атмосфера допомогли приглушити тугу за рідним домом. Хоч більшість – особливо київські відданні – з нетерпінням чекають повернення та бажають знову зустрітися з дорогими серцю Божествами Радги й Мадгави».

Ми представили тільки маленьку частину того, де і як перебувають українські вайшнави. Звісно, вони не репрезентують собою ситуацію в повній мірі. Адже скільки людей,  стільки історії. Та є те, що об’єднує всіх відданих незалежно наскільки в хороших чи поганих умовах вони перебувають – їх поєднує свідомість Крішни. І попри всі труднощі, що випали, кожен, з ким нам довелось поспілкуватися, відзначив, що її(його) віра зросла. Віра в Крішну, віра в сім’ю Шріли Прабгупади.

В свою чергу запрошуємо поділитися в коментарях своєю історією та досвідом життя в еміграції! Харе Крішна!